Цікавий факт
Населення Європейського Союзу становить близько 440 мільйонів осіб, а загальний номінальний внутрішній валовий продукт складає майже 17 трлн доларів США. Це третє і друге місце у світі відповідно.
Організована і життєздатна Європа може зробити фундаментальний внесок в цивілізацію, забезпечивши мирні відносини між країнами»
Він є другою економікою у світі
-
Символіка
В Європейському Союзі немає однієї столиці, втім фактично цю функцію виконує бельгійський Брюссель. Окремі євроінституції також розташовані в Люксембурзі, Страсбурзі (Франція) і Франкфурті-на-Майні (Німеччина).
Жителі Євросоюзу користуються значними перевагами, що стали результатом єдності різних за своїм потенціалом держав. Сильніші “підтягують” слабших, а відсутність кордонів усередині ЄС збільшує можливості для роботи, торгівлі, подорожей, навчання.
В ЄС діє спільний ринок, товари і послуги безперешкодно рухаються між країнами. Для цього ухвалені відповідні стандартизовані закони. Єдиний внутрішній ринок забезпечує доступ до чотирьох свобод: свободи руху товарів, послуг, людей і спрощення доступу до фінансових ресурсів.
А ще в ЄС немає паспортного контролю, тобто кожен його житель може вільно подорожувати Євросоюзом, маючи в кишені лише, наприклад, водійські права.
Україна, слідуючи закріпленим у Конституції курсом на членство в Європейському Союзі, теж поступово приводить своє законодавство у відповідність до вимог ЄС. Це необхідно для повноцінної інтеграції і є свого роду “базою” для зростання національної економіки, а відтак – рівня життя українців.
Отже, якщо коротко підсумувати, що таке Європейський Союз, то можна сказати, що це переваги для простих людей, які стали можливими завдяки єдності демократичних держав Європи. Переваги вільно обирати країну для роботи і проживання, вільно подорожувати або навчатися, вільно торгувати та почуватися захищеним.
Хоч Євросоюз – не держава, проте він має характерні державні ознаки, як-от прапор, гімн і девіз. Це дозволяє жителям ЄС навіть на символічному рівні відчувати свою приналежність до єдиного світоглядного простору.
Прапор Європейського Союзу – синє тло, на якому розташоване коло з 12 золотих зірок. На відміну від, наприклад, прапора США, кількість зірок пов’язана не з кількістю країн у Союзі. Вони ознаменують ідеали єдності, солідарності та злагоди між народами Європи. А коло репрезентує єдність.
Гімном Європейського Союзу стала інструментальна версія “Оди радості” одного з найвидатніших європейських композиторів Людвіга ван Бетховена, що була написана на вірш знаменитого поета Фрідріха Шіллера. Гімн ЄС відображає спільні для всіх європейців цінності та ідеали свободи, миру й солідарності.
Девіз In varietate concordia (з латини – “Єдність у різноманітності”) наголошує, що народи континенту об’єдналися заради миру та процвітання, і в цій єдиній європейській родині є місце різним країнам і культурам.
Отже, якщо підсумувати, то головними акцентами символіки ЄС є рівність, єдність і повнота – як здатність людей жити в мирі та добробуті, незалежно від мови, національної культури чи протиріч, що існували в минулому.
-
Історія Європейського Союзу
Об’єдналися заради сталі та вугілля, а перетворилися на основу миру і процвітання в Європі. 70 років розвитку ЄС на одній сторінці.
Європа не завжди була об’єднана спільними цінностями. Цей континент пережив найбільшу кількість війн. Протягом історії Європа була строкатою мапою різних державних утворень, кордони яких постійно змінювалися і рідко в мирний спосіб. Європейські країни воювали за території, ресурси і владу не лише на своєму континенті, але й змагалися за можливість впливати на світову політику. Апогеєм цієї боротьби стало ХХ століття з його двома світовими війнами, які ледь не довели Європу до повного краху.
Стало очевидним, що ще однієї подібної війни континент не витримає. Ключем до порозуміння стала… економіка. Виявилося, що військових конфліктів можна уникнути, якщо знайти формат економічного союзу для країн-сусідів, домовитися про спільне використання обмежених ресурсів та організувати між державами постійне обговорення з цих питань.
9 травня 1950 року міністр закордонних справ Франції Робер Шуман виголосив декларацію, яка отримала назву “Декларація Шумана”. Він закликав низку європейських країн, насамперед Німеччину – основного “опонента” Франції, об’єднати виробництво двох стратегічних ресурсів того часу – вугілля та сталі – під керівництвом єдиного наднаціонального органу.
Так, у 1951 році виникла Європейська спільнота з вугілля і сталі, до якої увійшли Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Люксембург та Нідерланди. Саме вона стала прообразом майбутнього Європейського Союзу.
У 1957 році країни-учасники підписали Римський договір. Він заснував Європейську спільноту з атомної енергії (Євроатом), яка мала координувати співпрацю з мирного використання ядерної енергії – нової стратегічної галузі. Також з’явилася Європейська економічна спільнота – фактично, крок до спільного європейського ринку товарів і послуг, зі скоординованою економічною політикою, де немає імпортних мит. Так розпочався рух до чотирьох свобод ЄС: безперешкодного руху товарів, послуг, робочої сили та капіталів. З’ясувалося також, що у країн ЄС та їхніх мешканців є дещо спільне поза межами економіки – прагнення до свободи, демократії, рівних можливостей.
Спільність цінностей стала причиною перетворення цього союзу з економічного на “світоглядний”, в основі якого лежить спільне бачення щодо розвитку у сферах культури та мистецтва, екології, медицині тощо.
Тож протягом наступних 30 років Європейські спільноти пережили кілька хвиль розширення, а відтак, очевидно, потребували нового документального оформлення. У 1992 році в нідерландському Маастрихті країни-учасники спільнот підписали “Маастрихтський договір”, або “Договір про Європейський Союз”. Через рік, у 1993 році, з’явився ЄС у тому вигляді, в якому ми знаємо його тепер.
Членство в ЄС мало настільки очевидні переваги, що все більше країн європейського континенту почали приєднуватися до нього. Для цього вони проводили важливі реформи, які наближали рівень життя в цих країнах до такого, який був у Європейському Союзі. Адже філософією існування Євросоюзу є рівність економічного та соціального розвитку країн-членів. У цьому полягає причина, чому до ЄС не можна вступити лише за бажанням і чому країнам пострадянського простору слід провести фундаментальні реформи, щоб пристосувати свою систему до можливості роботи за правилами і процедурами Євросоюзу.
У 2002 році Європейський Союз запровадив власну валюту – євро, якою сьогодні користуються 20 країн з 27 і яка стала однією з основних резервних валют світу.
Найбільша хвиля розширення ЄС припала на 2004 рік, коли до Євросоюзу вступили одразу 10 країн – переважно країни-члени Східного блоку та Балтійські держави, які змогли вільно обирати шлях свого розвитку після розпаду СРСР.
Останньою у 2013 році до ЄС приєдналася Хорватія, яка стала 27-ю країною-членом Євросоюзу.
Того ж року Україна стала наступною країною, народ якої заявив про своє прагнення членства в Євросоюзі. Європейські настрої українських громадян не поділяв тодішній проросійський президент Янукович, що врешті спричинило масові народні протести, відомі як Євромайдан, або Революція Гідності. Прагнучи втримати Україну у сфері свого впливу, Росія анексувала частину української території – Крим і розпочала військову агресію на частині східних територій України – у Донецькій і Луганській областях.
24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, розв’язавши найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни. 28 лютого 2022 року, на п’ятий день війни, Україна подала заявку на вступ до ЄС. Цей крок мав на меті прокласти визначений шлях до збереження обраного напрямку розвитку нашої держави, особливо у темні часи загрози існуванню Україні. А також і необхідністю зафіксувати та посилити ті євроінтеграційні реформи і трансформації, які Україна впроваджувала до початку повномасштабної війни.
Європейський Союз почув нас та підтримав. Набуття Україною статусу кандидата 23 червня 2022 року стало визнанням суттєвого прогресу України, досягнутого з 2014 року. Отримання кандидатства в ЄС – це історичний момент не лише для самої України, а й для європейського проєкту в цілому.
Наразі Україна фіналізовує втілення рекомендацій Європейської Комісії, запустила процедуру селф-скринінгу національного законодавства на відповідність праву ЄС, аби якнайшвидше виконати необхідні кроки для початку переговорів про вступ до ЄС.
-
Органи влади Європейського Союзу
Хто ухвалює рішення в Євросоюзі? Чим Європейська рада відрізняється від Ради ЄС? І що роблять європейські комісари? Просте пояснення – у цьому розділі.
Європейський Союз має 7 головних керівних органів: Європейську раду, Раду Європейського Союзу, Європейський парламент, Європейську комісію, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк та Європейський суд аудиторів.
Європейська рада є головним політичним органом ЄС, свого роду “колективним головою Євросоюзу”. Це зустрічі-саміти на вищому рівні президентів чи прем’єр-міністрів країн-членів за участі Голови Європейської ради та Президента Європейської комісії (обидва – без права голосу). Завдання Європейської ради – формувати пріоритети та генеральну лінію політики ЄС. Саміти відбуваються не рідше чотирьох разів на рік.
Рада ЄС об’єднує уряди країн Союзу. Але не всіх представників за один раз, а в залежності від теми засідання. Загалом є 10 конфігурацій Ради ЄС: екологія, юстиція, соціальна політика та охорона здоров’я тощо. Рада ЄС належить до законодавчої влади. Це ніби Верхня Палата двопалатного парламенту, яка ухвалює законодавчі акти та бюджет ЄС (разом з Європарламентом), координує політичні курси країн-членів і виносить рішення щодо зовнішньої політики Євросоюзу (в затверджених Європейською радою межах). У Раді ЄС головують держави, які змінюються кожні 6 місяців у встановленому порядку, щоб кожна країна отримала можливість очолити Раду. Так реалізується принцип рівності учасників. Очолює Раду ЄС міністр закордонних справ країни, що головує на даний момент.
Європейський парламент діє як законодавчий орган разом із Радою ЄС (за аналогією Європарламент можна назвати Нижньою Палатою двопалатного парламенту). Європарламент ухвалює законодавчі акти, ратифікує міжнародні договори, остаточно затверджує бюджет Євросоюзу, наглядає за його використанням і контролює діяльність окремих інституцій ЄС, насамперед Європейської комісії. Європейський парламент обирається що п’ять років, і кожна країна ЄС делегує фіксовану кількість своїх депутатів, пропорційну чисельності населення. Так густонаселена Німеччина має 96 парламентарів, а Мальта чи Естонія – по 6. Сьогодні в Європейському парламенті 705 депутатів.Всередині Європарламенту депутати об’єднуються в групи, але не за національною ознакою, а за ідеологічною. Сама інституція вважається одним із найпотужніших законодавчих органів у світі.
Європейська комісія є вищим органом виконавчої влади за прикладом Кабінету міністрів (уряду) в державі. Єврокомісія має право законодавчої ініціативи, розпоряджається бюджетом і несе відповідальність за реалізацію законів, ухвалених Європарламентом і Радою ЄС. Комісія складається з 27 членів-комісарів, по одному від кожної країни ЄС. Функції комісарів приблизно відповідають міністерським портфелям у національних урядах. Серед них є енергетика, транспорт, освіта та інші типово “міністерські” галузі. Внаслідок свого інтернаціонального складу Єврокомісія відстоює інтереси всього ЄС, а не окремих країн.
Суд Європейського Союзу, також відомий як Суд Справедливості, охоплює всю судову владу ЄС. Він забезпечує однакове тлумачення й застосування Європейського права, а також вирішує суперечки між державами-членами ЄС, установами ЄС, підприємствами і навіть приватними особами. Складається з двох органів: Європейського Суду Справедливості, який є найвищою ланкою судової системи ЄС, і Загального суду, тобто Суду загальної юрисдикції.
Європейський центральний банк разом із національними центральними банками утворює Європейську систему центральних банків і визначає таким чином грошову політику Єврозони (країн ЄС, які використовують євро замість національної валюти) та забезпечує стабільність цін, регулюючи грошову масу.
Європейський суд аудиторів, він же Рахункова палата, здійснює контроль за належним використанням бюджету ЄС і оцінює управління фінансами.
Важливо! Європейська рада, Рада ЄС і Рада Європи – це три різні органи, останній з яких не має стосунку до Європейського Союзу як такого. Рада Європи – міжнародна організація 47 країн, які так чи інакше перебувають в європейському просторі. При Раді Європи діє Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ), який вирішує питання щодо тлумачення та застосування Конвенції про захист прав людини і теж не стосується Суду Європейського Союзу.
-
Європейський Союз і Єврозона, Шенген і безвіз – у чому різниця?
Європейський Союз не те саме, що Шенгенський простір, а Єврозона – це взагалі про інше. Що означають ці три поняття? І до чого тут безвіз для українців?
У 1985 році в люксембурзькому містечку Шенген був підписаний договір, за яким п’ять країн – Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція – домовилися поступово скасовувати прикордонний контроль між собою та забезпечувати свободу пересування для всіх громадян країн ЄС і громадян третіх країн, що підписали цю угоду.
Сьогодні у Шенгенському просторі перебуває 22 країни ЄС, а також Ісландія, Норвегія, Швейцарія та Ліхтенштейн, які до ЄС не входять. Крім того, “у Шенгені” перебувають мікродержави Монако, Сан-Марино та Ватикан, які теж не є членами Євросоюзу.
Необхідність отримання Шенгенської візи довгий час перешкоджала громадянам України вільно подорожувати Європою. Але з 11 червня 2017 року візові вимоги для українців скасовано, і віза для в’їзду до країн Шенгенського простору більше не потрібна.
Єврозона, своєю чергою, це група з 19 країн ЄС, офіційною валютою яких є євро. Формально її заснували у 1999 році, але сама валюта з’явилася у 2002-му.
Сім держав ЄС, які наразі не входять до Єврозони, мають приєднатися до неї, коли їхні економіки будуть відповідати “критеріям зближення”. Це потрібно для того, щоб уникнути можливих криз при об’єднані різних за потужностями економік (переважно до Єврозони не входять “нові” члени ЄС, як-от Польща, Угорщина, Чехія та інші).
Цікавий факт про ЄС
Населення Європейського Союзу становить майже 445 мільйонів осіб, а загальний номінальний внутрішній валовий продукт складає 17 трлн доларів США. Це третє і друге місце у світі відповідно, що робить ЄС однією з найпотужніших світових економік, яка забезпечує високий рівень життя людей. Наскільки високий? Скажімо, мінімальна зарплата в країнах Євросоюзу коливається між 400 та 1500 євро – в залежності від країни. Так, десь вона нижча, десь вища, але кожний житель ЄС може вільно та легально поїхати працювати в будь-яку іншу країну Євросоюзу – так само просто, як, наприклад, в Україні переїхати з однієї області в іншу. Добробут Євросоюзу став можливим завдяки єдності та чотирьом свободам: руху товарів, послуг, людей і спрощенню доступу до фінансових ресурсів. На цьому величезному ринку є місце для всіх, а висока купівельна спроможність жителів ЄС робить його таким привабливим для підприємців світу.
Які міфи про євроінтеграцію використовують її супротивники і для чого вони це роблять?
Довкола європейської інтеграції існує декілька міфів. Найбільш поширені такі: а) що євроінтеграція означає відмову від суверенітету (міф про зовнішнє управління); б) що Україна ніколи не стане членом ЄС; в) якщо і стане, то лише як сировинний придаток.
Зазвичай ці міфи використовують проросійські політичні сили, мета яких – зменшити суспільну підтримку євроінтеграції і, як наслідок, загальмувати рух України до Євросоюзу. Приблизно так само ті самі сили говорили про Угоду про асоціацію з ЄС і безвізовий режим. Мовляв, цього ніколи не буде, і нам це не потрібно.
Але практика довела зворотне. Після набрання чинності Угоди про асоціацію Євросоюз став найбільшим торговельним партнером України. Лише у 2019 році ми експортували туди товарів і послуг приблизно на 20 млрд євро. А безвіз відкрив можливість для багатьох українців побачити Європу й підвищив міжнародну вагу українського паспорту.
Жодна країна Євросоюзу не позбулася свого суверенітету і веде власну політику, узгоджену із загальним курсом ЄС.
У 2010 році у своїй резолюції Європейський парламент зафіксував, що Україна – це європейська держава, яка може подати заявку на членство в ЄС, як і будь-яка інша європейська країна, що дотримується принципів свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, а також верховенства права. Така можливість визначена Статтею 49 Договору про Європейський Союз. А 23 червня 2022 року Україна набула статусу кандидата на членство в ЄС. Ця історична подія чітко демонструє позицію Європейського Союзу – Україна належить до європейської родини і нас там чекають.
Щоб досягти критеріїв, що необхідні для членства в ЄС, нам потрібно виконати свою “домашню роботу” – приблизно таку ж, яку виконали інші країни, що вступали до Євросоюзу. Наприклад, Литва, Польща або Хорватія. Своєю чергою, Європейський Союз допомагає нам досягти цієї мети – зокрема й фінансово – і впроваджувати необхідні реформи.
НАСПРАВДІ: шлях України до об’єднаної Європи – безальтернативний.
Україна є невід’ємною частиною європейської цивілізації та поділяє з іншими країнами континенту цінності свободи, демократії, поваги до прав і гідності людини.
Європейський курс задекларований у Конституції України, а під гаслами продовження євроінтеграції українці вийшли на Майдан у 2013 році.
Вступ до ЄС відкриває перед Україною широкі можливості технологічного, соціального, економічного розвитку та зростання добробуту.
Впровадження стандартів ЄС у низці галузей призведе до довгострокових позитивних результатів: підвищення конкурентоспроможності українських товарів, зростання ВВП, залучення інвестицій та повоєнної відбудови.
Про це свідчить приклад країн, які раніше за Україну пройшли шлях інтеграції до Євросоюзу.
*за матеріалами Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, МКІП, представництва ЄС в Україні та Українського інституту національної пам’яті.
НАСПРАВДІ: у Європі інтереси реалізуються шляхом співпраці, а не через насилля.
В основі європейської інтеграції закладена ідея відмови від імперіалізму та загарбницьких війн. Після Другої світової народи континенту усвідомили, що краще співпрацювати, ніж ворогувати. Усередині ЄС між країнами немає територіальних претензій.
У Євросоюзі побудована система рівноправних партнерських відносин між країнами-учасницями, незалежно від їхніх розмірів та потенціалу.
ЄС спирається на солідну правову базу, напрацьовану за десятиліття інтеграції. Інтереси сильніших і слабших ретельно збалансовані.
Усі країни поповнювали лави об’єднаної Європи виключно добровільно, мотивовані власними інтересами та докладаючи для цього зусиль. Так само і Україна виконує «домашнє завдання», щоб відповідати критеріям вступу.
Добробут Європейського Союзу заснований на створенні сприятливих умов для бізнесу, високому рівні освіти та науки, довірі та кооперації. У 21 столітті європейці більше нікого не завойовують, не колонізують і не визискують.
*за матеріалами Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, МКІП, представництва ЄС в Україні та Українського інституту національної пам’яті.
НАСПРАВДІ: європейці вболівають за Україну та її боротьбу за свободу.
На повномасштабну агресію РФ проти України ЄС відреагував безпрецедентною консолідацією та підтримкою. Мільйони українців отримали прихисток у європейських країнах.
Трохи цифр:
- 76 мільярдів євро мобілізовано ЄС та його державами-членами як вияв солідарності з Україною і її народом
- 38,8 мільярдів євро для зміцнення загальної економічної, соціальної та фінансової стійкості України
- 20 мільярдів євро в межах заходів військової допомоги для підтримки Збройних сил України
«Шляхи солідарності ЄС – Україна» полегшили експорт приголомшливої кількості української сільськогосподарської продукції — 49 мільйонів тонн. Ці життєво важливі коридори забезпечують не тільки експорт сільськогосподарських товарів, але й імпорт необхідних виробів і сировини. Загальний товарообіг, реалізований через цей коридор, оцінюється приблизно в 99 мільярдів євро.
Завдяки введенню в дію Механізму цивільного захисту, ЄС оперативно спрямовував допомогу Україні від усіх 27 країн ЄС, а також від Туреччини, Північної Македонії, Ісландії, Норвегії та Сербії.
Більшість країн Євросоюзу, навіть найменших, постачають Україні зброю та боєприпаси. Сили оборони отримують у своє розпорядження найновіші західні зразки озброєння і військової техніки, проходять підготовку на європейських полігонах.
Рівень підтримки України у ЄС залишається стабільно високим. Дослідження Flash Eurobarometer підтверджує схвалення європейцями дій ЄС у відповідь на вторгнення росії в Україну.
Так, 86% схвалюють те, що ЄС продовжує надавати гуманітарну допомогу людям, які постраждали від війни, 77% погоджуються приймати в ЄС біженців і 71% підтримують введення економічних санкцій проти Росії.
Близько двох третин європейців вважають, що ЄС має підтримувати шлях України до євроінтеграції та її приєднання до єдиного ринку – відповідно 67% та 65%. Нарешті, 65% виступають за фінансову й економічну підтримку України, а 57% впевнені, що ЄС має підтримувати закупівлю й постачання військового обладнання та проводити відповідне навчання для українців.
*за матеріалами Європейської Комісії, Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, МКІП, представництва ЄС в Україні та Українського інституту національної пам’яті.
Представництво Європейської Комісії в Україні було відкрито в Києві у вересні 1993 року. У 2009 році, після набуття чинності Лісабонської угоди, яка окреслила оновлені принципи функціонування ЄС, воно перетворилося на Представництво Європейського Союзу в Україні.
Представництво має статус дипломатичної місії (аналогічно з тим, який зазвичай мають посольства держав), і є одним із 130 представництв ЄС у світі.
Головними завданнями Представництва ЄС в Україні є сприяння політичним та економічним зв’язкам між Україною та ЄС, відстежування прогресу у впровадженні Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, інформування українського суспільства щодо розвитку Європейського Союзу й окремих аспектів його політики та участь у реалізації програм допомоги ЄС Україні.
